В Івано-Франківську відбулося виїзне засідання ПолітКлубу. Його учасники спробували обговорити проблеми громадянського суспільства в Галичині та в Україні. Газета "Галицький кореспондент" пише: «Галичина, яку свого часу небезпідставно величали "українським П'ємонтом", з якого на "велику" Україну поширювалися європейські цивілізаційні цінності, безнадійно втрачає авторитет в очах співвітчизників і вплив на політичні процеси. Ба більше - соціологія свідчить, що рівень нетерпимості до Галичини протягом року суттєво зріс в усіх регіонах України. На перший погляд це може здатися парадоксальним і несправедливим, але чимало громадян України на Сході, Півдні, в Центрі сьогодні серйозно вважають погляди галичан "загрозою для цілісності країни" і "гальмом на шляху до перетворення України в сучасну європейську державу". Оприлюднені на днях результати опитування Київського міжнародного інституту соціології красномовно доводять: Галичині ліплять - і цілком успішно - образ "внутрішнього ворога", відсуваючи її в такий спосіб на політичний маргінес. І тутешні політичні радикали цьому тільки підіграють, байдуже - свідомо чи ні». Під час засідання ПолітКлубу з уст галицьких політиків та політологів не прозвучало нічого нового та цікавого. А найбільш вдалим видався короткий виступ політичного оглядача журналу "Фокус" Сергія Висоцького, що сказав таке: «Уявіть собі вівторок, 10 година ранку, вулиця Грушевського у Києві. Під'їжджає розкішний «Мерседес», з нього виходить нардеп, який потрапив у Верховну Раду із Західної України. Він прийшов до влади під гаслами захисту української мови, розвитку національної культури тощо. За ним приїздить ще один такий же «Мерседес», з якого виходить депутат-комуніст, який прийшов у парламент під гаслами про другу державну мову, братство з Росією тощо. Вони зустрічаються... і починають вирішувати питання про зелені американські гроші. Тобто давайте визнаємо: це - не політика. В Україні немає політики. Бо партії нічим не відрізняються. Програми БЮТу і Партії регіонів нічим не відрізняються… Для мене Західна Україна - це передовсім осередок приватної ініціативи. От я часто буваю в Карпатах, бачу, як господарі будують садиби, здають кімнати, заробляють гроші самотужки. А що таке політична партія? Це добровільне об'єднання громадян, і політика в Україні почнеться тільки тоді, коли громадяни справді об'єднаються в одну-дві-три-п'ять, але реальних партій, які представлятимуть у владі - політичні, економічні, соціальні інтереси цих громадян. Таку партію потрібно збудувати так само самотужки, як і садибу. А поки таких партій не буде, наша політика залишатиметься суцільним бізнес-проектом, в якому усі партії - це лише імітатори, які фінансуються великим капіталом, не важливо - зі Сходу чи Заходу України. Конечна ціль такого бізнесу - просто прибуток, який досягається експлуатацією ідеології, поглядів, цінностей і надій електорату». Тим часом галицькі посадовці та чиновники вигадали нову форму співпраці з Церквою. На цей раз, властьімущі вирішили перекласти відповідальність за борги по зарплатах на… Бога та його служителів. Газета «Експрес» пише: «Аби галичани отримували вчасно заробітну плату, посадовці закликають… священників молитися за це у церквах. Наші чиновники придумали суперновацію, як перекинути відповідальність за борги перед громадянами на інші плечі. Замість того, щоб законно карати несумлінних працедавців, вибивати зарплату для людей, вони зобов’язали до цього небесну канцелярію. Так, у Львові департамент економічної політики міськради звернувся до священників з проханням відправляти богослужіння за те, аби в місті вчасно виплачували заробітну плату. А борги у Львові перед працівниками чималі – понад 30 мільйонів гривень. Цікаво, а чи моляться самі посадовці за те, щоб людям нарешті повернули зароблені гроші? «Головне, аби такі звернення посадовців були щирими, - каже протоієрей Євген Запленюк (УАПЦ). – Адже знаємо та розімліємо, що багато людей можуть проголошувати те саме. Але мати різні цілі». На думку отця Євгена, дуже важливо розуміти мотиви людей, які закликають до такої молитви. Адже це може бути звичайне заробляння «дивідендів» перед виборцями». Поки представники галицьких еліт вигадують все нові і нові лохотрони для своїх краян, місцеве населення вишукує нові форми приваблення туристів у свої обійстя. «Родина Бойчуків із Космача, що на Косівщині, започаткувала новий метод у народній медицині – лікування вівцями. Вони називають це овітерапією, – пише газета «Репортер». - Лікування тваринами – давно не дивина, адже є апітерапія (лікування бджолами) і іпотерапія (конями). То чому б і не вівцями? За словами Романа Бойчука, ця тварина є особливою. Раніше у Космачі овець називали «уберихата», бо все що в домі було – від вівці. І на образах малювали саме її, а не інших свійських тварин. Курс овітерапії поділяють на три етапи: харчі, вовняні речі та біоенергетика. Лікування починається вже з першого частування бринзою. До речі, її треба їсти щодня, хоч би й 100 грам. Адже у бринзі є хімічні елементи, що значно зменшують холестерин у крові. Жентиця, яка виходить у процесі вироблення бринзи, теж вважається помічною. Старожили називають її гуцульським пивом. На смак квасненьке. Вип’єш і відчуваєш приплив сили. Жентиця знімає втому, втамовує спрагу і на шлунок добра. «Овече масло донині є одним із перших ліків, – розповідає Бойчук. – Коли якісь забої, переломи чи просто ломить кості, як помастити болюче місце, то знімає біль. На собі перевірено». Таке масло може стояти в холодильнику і до трьох років. Якщо болить голова, то помастити ним, зверху поставити овечу вовну та зав’язати. Колись у горах лише так лікувалися. Корисним є і молоде овече м’ясо. «Воно сприяє травленню, а ще добре споживати чоловікам, – говорить Бойчук. – Сам читав десь, що подружнім парам, які не могли мати дітей, лікарі радили цілий рік вживати баранину. Навіть якщо взяти нас, гуцулів, то колись у сім’ї було як мінімум п’ятеро осіб, а то й десятеро…». Далі до терапії відносять і овечий жир, тут його називають – лій. Добре на бронхіти чи астми. Лиш починається кашель, треба додати у молоко ложку лію, жменьку соди і все. Корисний він і при виразках кишечника. «Щоранку, протягом трьох тижнів, натще вживати ложку лію на дві ложки доброї горілки, – радить Бойчук. – Потім треба зробити два тижні перерви. Але не переборщувати, бо лій тяжкий на печінку». І нарешті – овеча шерсть. За словами пана Романа, вона є помічною та гігієнічною. Адже вівці мають властивість виділяти відповідний жиропіт, який за своїм складом має сірку, насичені жирні кислоти та бактерицидний ланолін. Колись шкірою молоденького ягняти обвивали недоношених діток, так вони вигрівались, як у лоні матері. І росли здорові». Літо – гарячий час для абітурієнтів, які пробують визначитися з своїми майбутніми спеціальностями. Про ринок «продажу» дипломів про вищу освіту розповідає газета «Галичина»: «Щоби вивчитись на … стоматолога, в Івано-Франківську доведеться заплатити 18 500 гривень за рік навчання. Для іноземних студентів це буде ще дорожче — приблизно 30 000 грн., або 3 800 доларів. Навчатись на спеціальності «лікувальна справа» трохи дешевше: за рік навчання українці повинні заплатити 15 500 гривень, іноземці — 3 600 доларів. У Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника здобути фах коштуватиме дешевше, аніж у медуніверситеті. Серед «найдешевших» спеціальностей — «агрономія» — 5 390 гривень, «дошкільна освіта» (дефектологія і логопедія), «хімія» — 6 610, «прикладна фізика», «фізика», «комп’ютерна інженерія» — 6 430, «філософія» — 6 735, «математика», «прикладна математика», «статистика» — 6 855 грн. Цікаво, що, так би мовити, «ціна» філологів залежить від мови, яку вивчатимуть спеціалізовано. Зокрема, рік навчання на спеціальності «українська мова та література», «російська мова та література» оцінили у 6 735 гривень, «польська мова та література» — 8 080, «французька мова та література» — 8 085, «німецька мова та література» — 9 125, «англійська мова та література» — 11 085 грн. «Найдешевші» спеціальності Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу коштують 6 982 гривень. За такі гроші можна здобути фах за кількома напрямами підготовки — «автомобілі та автомобільне господарство», «екологія та охорона навколишнього середовища», «геологія нафти й газу», «геофізика», «технології машинобудування», «технології та устаткування зварювання» тощо. Якщо ж ви обрали такі спеціальності, як «філологія», «облік та аудит», «економіка підприємства», «фінанси і кредит», «менеджмент», «документознавство та інформаційна діяльність», доведеться заплатити 9 784 гривні за рік навчання». Щоліта сотні галичан топляться у водоймах. Не краща ситуація цього літа. Газета «Високий замок» розповідає: «Львів’яни, втомлені спекою та задухою, намагаються потрапити до води. У вихідні особливий ажіотаж на водоймі у Задорожному, за 40 км від Львова. У неділю на місцевому пляжі ніде було ступити. Сім’ї з дітьми чемно засмагають на пісочку та купаються вздовж берега. Галасливі компанії розпивають спиртне, після чого теж лізуть у воду. При цьому не хлюпаються біля берега, а починають проявляти “сміливість”, відпливаючи ледь не на середину озера. Якби не рятувальники, що пильнують за горе-відпочивальниками, водолази працювали б цілодобово... “Це озеро дуже небезпечне, — розповідає начальник рятувальної служби Сергій Герич. — Раніше тут був кар’єр, який залило водою. До буйків глибина 1 м 70 см і відразу — обвал. Найглибше посередині — 30 метрів. Небезпечно пірнати, бо великий перепад температур. На поверхні вода має плюс 20 градусів, а знизу — 10. Пірнальника можуть схопити судоми. Це ж стосується і тих, хто відразу із задушної електрички біжить у воду. Минулих вихідних через це втопився 21-річний хлопчина. Розпашілий побіг у воду — серце не витримало, схопив корч. Компанія схаменулася аж через дві години. Водолази знайшли його ввечері на великій глибині за 40 метрів від берега”. “Скутери — це окрема проблема, — веде далі пан Сергій. — Кілька років тому їх тут заборонили. Та ніхто на це не зважає. Гасають і далі на шаленій швидкості — до 100 км/год. Буває, “літають” біля самого берега. Он дивіться: ледве жінку не зачепив”… “Це тільки початок, — каже Сергій Іванович. — Що тут буде ввечері! Компанії понапиваються і починають лізти один поперед одного у воду. Сподіваються на своїх друзів. Ті починають бити на сполох як мінімум через дві години”. Рятувальники працюють швидше на ентузіазмі, аніж за зарплату. За свою нелегку роботу отримують 960 гривень. “Нас взагалі хотіли розігнати, — каже Сергій Іванович. — Та схаменулися. На цій водоймі ми третій рік. Щоліта тонуть кілька людей”. Тим часом погодні умови на Тернопіллі викликають побоювання за майбутній врожай. Газета «Вільне життя» пише: «18 липня землями нашого регіону прокотився буревій з градобоєм. Про масштаби стихії можна судити з інформації еменесівців: «...на відрізку траси на кордоні Тернопільського та Зборівського районів унаслідок буревію та шквальних поривів вітру повалено дерева. Це ускладнило рух на ділянці протяжністю близько семи кілометрів». Буревій зачепив не всі райони. Найбільше нашкодив у Тернопільському й Козівському, пройшовся по Зборівському й Бережанському. В результаті, за попередніми підрахунками, в краї знищено вщент у межах 3 тис. гектарів посівів. У Тернопільському районі підрахували, що тут сільгосппідприємства втратили через буревій понад 11 млн. 400 тис. грн. Фермерам, які затратили мільйони гривень, щоб виростити зернові, а дехто вже встиг частину зібрати, можна хіба поспівчувати. Адже, окрім надії на високі врожаї, вони втратили величезні кошти й сподівання на суттєву допомогу з боку держави. Звичайно, як належить, матеріали про збитки, які зазнала область, будуть зібрані, відправлені до Кабміну з проханням про виділення коштів. Порядок витримають, але що це реально дасть селянам? Якщо допомога й буде, то, як вони переконані, спираючись на свій досвід, дуже незначна. Адже в основному тепер навіть за критичних обставин надіятися на державу не доводиться, — селян спонукають до страхування посівів. Дощі, що заливали поля області перед буревієм, цього тижня також не сприяють урожаєві. На багатьох полях вітер виклав зернові, бо ж колосок уже налився, важкий, а стебло — сухе. Дощ прибиває колосся до землі — зерно проростає. До прикладу, в Теребовлянському районі, який оминула буря, пройшли густі зливи, що поклали посіви до долу. Зібрати їх — проблема, та й чи вдасться тепер з цих площ отримати високоякісне зерно — питання. Втім, як кажуть, надія помирає останньою». Огляд преси підготував Андрій Мева, «ОстроВ»
